Я, Стомахин Борис Владимирович, родился 24 августа 1974 года в Москве. С 1994 года начал печататься в различных СМИ на политические темы. На рубеже 90-х и нулевых годов организовывал в Москве протест против второй агрессии России в Ичкерии, в первой половине нулевых годов пытался создать оппозиционную режиму Путина политическую партию. В этот же период публиковался на сайте «Кавказ-Центр»; с 2000 года издавал газету «Радикальная Политика», в 2005 основал интернет-газету «Сопротивление».
В конце 2003 года за распространение в Москве «Радикальной политики» на меня было заведено уголовное дело (уже как минимум четвертое с конца 2000 года, но предыдущие остались без последствий; по первому из этих дел 13 февраля 2001 года в моей квартире был проведен обыск) по статьям 280 («Публичные призывы к экстремистской деятельности») и 282 («Разжигание розни или вражды») УК РФ. 12 апреля 2004 года у меня был проведен новый обыск. Я был направлен на психиатрическую экспертизу; в предвидении заказного ее результата прошел обследование в Независимой психиатрической ассоциации России, на что прокуратура, ведшая мое дело, ответила обыском в офисе НПА (первым за всю историю НПА с 1989 года). Летом 2004 года я уехал в Украину и просил там политического убежища. Но в миграционном отделе Винницкой областной администрации, куда я обратился, мне отказали в рассмотрении моего заявления по существу, заявив, что Россия – демократическое государство, там есть суд, и в этом суде я и должен отстаивать свои права. Я был вынужден нелегально вернуться в Россию, где прожил 20 месяцев, находясь в международном розыске.
21 марта 2006 года я был арестован, получив тяжелые травмы при попытке выбраться из квартиры через окно, и 20 ноября 2006 года приговорен к 5 годам лагерей. На «суде» обнаружилось, что в 2004 году следствием, прослушивавшим мой домашний телефон, против меня была организована провокация (приобрести у меня «Радикальную политику» и сфотографировать меня с газетой в руках был послан полицейский агент). Сидел в лагере общего режима «Буреполом» в Нижегородской области. Отбыл срок полностью и освободился 21 марта 2011 года.
После освобождения я восстановил издание «РП» и сайт «Сопротивление», а также продолжал писать политическую публицистику, с антипутинских позиций комментируя события в России и мире. В июле 2012 года против меня было возбуждено очередное уголовное дело по статьям 205.2 («Оправдание терроризма») и 282 УК РФ (впоследствии была добавлена и статья 280). 20 ноября 2012 года, после очередного многочасового обыска в моей квартире, был арестован. Следователь и оперативники смогли попасть в квартиру, только применив хитрость (отключили интернет и прислали якобы «мастера», чтобы я открыл дверь).
После «судебного» процесса, длившегося 8 месяцев, был 22 апреля 2014 года приговорен к 6,5 годам лагерей и отправлен в Пермский край. В приговоре, кроме прочего, фигурировало «оправдание терроризма народовольцев, убивших Александра Второго», о годовщине казни которого в 1881 году была заметка в «РП». По прибытии в лагерь строгого режима на станции Всесвятская сразу же столкнулся с персональным прессингом со стороны администрации, выполнявшей соответствующее указание пермского управления ФСБ. Практически сразу после прибытия мне начали назначать под абсолютно надуманными предлогами 15 суток ШИЗО, потом перевели в отряд «строгих условий содержания», а оттуда еще через неделю – в помещение камерного типа на 4 месяца.
Тем временем в Москве активно раскручивалось еще одно уголовное дело против меня по статье 205.2, возбужденное московским ФСБ в марте 2014 года, когда я уже сидел в СИЗО по предыдущему делу. Инкриминировалось мне написание в СИЗО и передача на волю текста о двух взрывах в Волгограде в конце декабря 2013 года. В июне 2014 года ФСБ, опять же проникшей обманным путем, был проведен новый обыск в моей квартире, где на тот момент проживала моя мать, ныне покойная. В декабре 2014 года меня этапировали из Пермского края обратно в Москву, предъявили наспех сляпанное (т.к. мой знакомый, которому его сперва хотели предъявить, успел уехать в Украину) обвинение. 20 апреля 2015 года военный «суд» приговорил меня к трем годам лагерей. Из них к предыдущему сроку было добавлено всего 6 месяцев (т.е. вместо 6,5 лет стало 7), поскольку доказать мою «вину» ФСБ не смогло, в приговоре было написано: «передал неустановленному лицу в неустановленное время неустановленным способом».
После этого я был возвращен в лагерь на станции Всесвятская, где прессинг и провокации начальства против меня продолжились. С самого момента приезда (август 2015) был опять помещен в отряд «строгих условий содержания», в октябре 2015 – в помещение камерного типа на полгода, в феврале 2016 – в единое помещение камерного типа на год, и т.д.; все это под абсолютно нелепыми и фальшивыми предлогами. В феврале-марте 2016 года все 15 суток очередного ШИЗО держал голодовку протеста против назначения мне этих 15 суток под абсолютно лживым предлогом «нарушения формы одежды». Когда в сентябре 2016 года до конца моего срока осталось немногим больше трех лет, администрация лагеря начала процесс отправки меня как «злостного нарушителя режима содержания» на крытую тюрьму, куда по «закону» РФ можно отправлять на срок не более трех лет.
В декабре 2017 года я прибыл на крытую тюрьму в город Балашов Саратовской области. Там давление администрации приняло другие формы: в ШИЗО (под тем же самым лживым предлогом «нарушения формы одежды») я был только один раз – неделю в августе 2019 года, незадолго до освобождения, и всю эту неделю держал голодовку в знак протеста. Основной же формой прессинга в Балашове оказалось проведение в моей камере обысков каждые 2-3 дня, причем в максимально унижающей мое человеческое достоинство форме. Так, за 2018 год их было проведено 93 (!!).
В январе 2018 года я был заочно награжден медалью «За мужество», учрежденной жюри премии «За журналистику как поступок». Поводом для награждения послужила статья «Крым – это Украина», написанная летом 2014 года в Медведковской тюрьме в Москве.
9 мая 2018 года состоялось решение ЕСПЧ по жалобе 2007 года на мой первый приговор (2006 г.). Было признано, что власти РФ приговором от 20.11.2006 года нарушили мое право на свободу выражения мнения. В качестве компенсации ЕСПЧ обязал власти РФ выплатить мне 12500 евро. Минюст РФ не менее двух раз присылал мне сообщения, что эта сумма назначена к выплате – однако до сих пор выплата так и не произведена. Вероятно, негласной причиной этого является внесение меня еще в сентябре 2012 года Росфинмониторингом в так называемый «список экстремистов и террористов» (внесенные в него лица лишаются возможности пользоваться любыми банковскими услугами и финансовыми инструментами на территории РФ, то есть фактически обрекаются на голодную смерть). Жалобы адвокатов на мои приговоры 2014 и 2015 годов приняты ЕСПЧ, но пока не рассмотрены.
С января 2019 года часть 1 статьи 282 УК РФ была перенесена из уголовного кодекса в административный, поэтому «суд» в Балашове уменьшил мой срок на 2 месяца. Таким образом, я освободился 19 сентября 2019 года.
В кампаниях в мою защиту как в 2006-11 годах, так и в 2012-19 участвовали Валерия Новодворская, Александр Литвиненко, Константин Боровой, Аркадий Бабченко, Витаутас Ландсбергис, Владимир Буковский, Наталья Горбаневская, Сергей Григорьянц, Яков Кротов, Алла Дудаева и др. Оба моих срока были рекордными: это были самые большие в постсоветской России сроки заключения по данным статьям УК, то есть только ЗА СЛОВА, в отсутствие какого бы то ни было ущерба и каких-либо потерпевших от моих текстов. Своей резкой враждебности к чекистскому режиму Путина, фактически ликвидировавшему права человека в РФ и восстановившему тоталитаризм, я никогда не скрывал, и менять свое к нему отношение не вижу никаких оснований. ФСБ уже 20 лет числит меня в списке своих наиболее непримиримых врагов, что несколько раз доводилось до моего сведения через неофициальные каналы.
После освобождения 19.9.2019 я жил в Москве на нелегальном положении, не по месту прописки. Я понимал, что чекисты не оставят меня в покое и что единственный выход для меня – попасть на территорию Украины и получить там политическое убежище. Легальной возможности сделать это у меня не было (например, все попытки получить загран. паспорт в предыдущие годы блокировались ФСБ, что позволяет уверенно говорить о наличии моей фамилии в так называемых «стоп-листах» российской погранслужбы). Поэтому я вынужден был нелегально перейти из Белгородской области России в Сумскую область Украины и так же нелегально добраться до Киева.
Нет никакого сомнения, что в противоположном случае я был бы арестован в России даже быстрее, чем в прошлый раз – или за высказанную критику власти, или в результате какой-либо провокации, чтобы меня нельзя было считать политзаключенным и вести кампанию в мою защиту.
Поэтому я прошу политического убежища в Украине.
Я, Стомахін Борис Володимирович, народився 24 серпня 1974 року у Москві. З 1994 року почав друкуватися у різних ЗМІ на політичні теми. На рубежі 90-х та нульових років організовував у Москві протест проти другої агресії Росії в Ічкерії, у першій половині нульових років намагався створити опозиційну режиму Путіна політичну партію. У цей же період публікувався на сайті “Кавказ-Центр”; з 2000 року видавав газету “Радикальна Політика”, з 2005 заснував інтернет-газету “Сопротивление”.
У кінці 2003 року за розповсюдження у Москві “Радикальної політики” на мене було заведено кримінальну справу (вже як мінімум четверту з кінця 2000 року, але попередні залишились без наслідків; за першою з цих справ 13 лютого 2001 року у моїй квартирі було проведено обшук) за статтями 280 (“Публічні заклики до екстремістської діяльності”) та 282 (“Розпалювання ворожнечі”) КК РФ. 12 квітня 2004 року у мене було проведено новий обшук. Я був направлений на психіатричну експертизу; в очікуванні її замовного результату пройшов огляд у Незалежній психіатричній асоціації Росії, на що прокуратура, яка вела мою справу, відповіла обшуком в офісі НПА (першим за всю історію НПА з 1989 року). Влітку 2004 року я виїхав в Україну та просив там політичного притулку. Але у міграційному відділі Вінницької обласної адміністрації, куди я звернувся, мені відмовили у розгляді моєї справи по суті, заявивши, що Росія — демократична держава, там є суд, і у цьому суді я і маю відстоювати свої права. Я був змушений нелегально повернутися до Росії, де прожив 20 місяців, знаходячись у міжнародному розшуку.
21 березня 2006 року я був заарештований, отримавши тяжкі травми при спробі залишити квартиру через вікно, та 20 листопада 2006 року засуджений до 5 років таборів. На “суді” виявилось, що у 2004 році слідством, що прослуховувало мій домашній телефон, проти мене була організована провокація (придбати у мене “Радикальную политику” та сфотографувати мене з газетою у руках було направлено поліцейського агента). Сидів у таборі загального режиму “Бурелом” у Нижньогородській області. Відбув термін повністю та звільнився 21 березня 2011 року.
Після звільнення я відновив видання “РП” та сайт “Сопротивление”, а також продовжував писати політичну публіцистику, з антипутінських позицій коментуючи події у Росії та світі. У липні 2012 року проти мене було відкрито чергову кримінальну справу за статтями 205.2 (“Виправдання тероризму”) та 282 КК РФ (у подальшому було додано і статтю 280). 20 листопада 2012 року, після чергового багатогодинного обшуку у моїй квартирі, був заарештований. Слідчий та оперативники змогли потрапити у квартиру хитрістю (від'єднали інтернет та прислали начебто “майстра”, аби я відкрив двері).
Після “судового” процесу, який тривав 8 місяців, 22 квітня 2014 року був засуджений до 6.5 років таборів та направлений у Пермський край. У вироку, серед іншого, фігурувало “виправдання тероризму народовольців, що вбили Олександра Другого”, про річницю страти якого у 1881 року була замітка у “РП”. Після прибуття у табір суворого режиму на станції Всесвятська відразу ж зіштовхнувся з персональним пресингом зі сторони адміністрації, яка виконувала відповідну вказівку пермського управління ФСБ. Практично відразу після прибуття мені почали призначати під абсолютно надуманими приводами 15 діб ШІЗО, потім перевели у загін “суворих умов тримання”, а звідти ще через тиждень — у приміщення камерного типу на 4 місяці.
Тим часом у Москві активно розкручувалася ще одна кримінальна справа проти мене за статтею 205.2, відкрита московським ФСБ у березні 2014 року, коли я вже сидів у СІЗО за попередньою справою. Інкримінували мені написання у стінах СІЗО та передача на волю політичної замітки. У червні 2014 року ФСБ, яка знову потрапила обманним шляхом, було проведено новий обшук у моїй квартирі, де на той момент проживала моя мати, нині покійна. У грудні 2014 року мене етапували з Пермського краю назад у Москву, пред'явили нашвидкуруч зляпане обвинувачення (мій знайомий, якому його спочатку пред'явили, встиг виїхати в Україну). 20 квітня 2015 року військовий “суд” засудив мене до трьох років таборів. З них до попереднього терміну було додано усього 6 місяців (тобто загалом 6.5 років стало 7), оскільки довести мою “провину” ФСБ не змогло, у вироку було написано: “передав невстановленій особі у невстановлений час невстановленим способом”.
Після цього мене було направлено у табір на станції Всесвятська, де пресинг та провокації керівництва проти мене продовжились. З самого моменту приїзду (серпень 2015) був знову поміщений у загін “суворих умов тримання”, у жовтні 2015 — у приміщення камерного типу на півроку, у лютому 2016 — у єдине приміщення камерного типу на рік тощо; все це під абсолютно недолугими та фальшивими приводами. У лютому — березні 2016 року усі 15 діб чергового ШІЗО тримав голодування протесту проти призначення мені цих 15 діб під абсолютно брехливим приводом “порушення форми одягу”. Коли у вересні 2016 року до кінця мого терміну залишалося трохи більше трьох років, адміністрація табору почала процес переводу мене як “злісного порушника режиму тримання” у криту тюрму, куди за “законом” РФ можна відправляти на термін не більше трьох років.
У грудні 2017 року я прибув на криту тюрму у місто Балашов Саратовської області. Там тиск адміністрації прийняв інші форми: у ШІЗО (під тим же самим брехливим приводом “порушення форми одягу”) я був лише один раз — тиждень у серпні 2019 року, незадовго до звільнення, та весь цей тиждень тримав голодування на знак протесту. Основною формою пресингу виявилось проведення у моїй камері обшуків кожні 2-3 дні. За 2018 рік у моїй камері було проведено 93 обшуки (!!).
У січні 2018 року я був заочно нагороджений медаллю “За мужність”, що була затверджена журі премії “За журналістику як вчинок”. Приводом для нагородження стала стаття “Крим — це Україна”, що була написана влітку 2014 року у Медведківській в'язниці у Москві.
9 травня 2018 року відбулося рішення ЄСПЛ по скарзі 2007 року на мій перший вирок (2006 р.). Було визнано, що влада РФ вироком від 20.11.2006 року порушила моє право на свободу вираження поглядів. У якості компенсації ЄСПЛ зобов'язала владу РФ виплатити мені 12500 євро. Мін'юст РФ не менше двох разів присилав мені повідомлення, що ця сума була призначена до виплати — проте до цього моменту виплата так і не була проведена. Ймовірно, негласною причиною цього є внесення мене ще у вересні 2012 року Росфінмоніторингом у так званий “список екстремістів та терористів”.
З січня 2019 року частина 1 статті 282 КК РФ була перенесена з кримінального кодексу в адміністративний, тому “суд” у Балашові зменшив мій термін на 2 місяці. Таким чином, я вийшов на свободу 19 вересня 2019 року.
У кампаніях на мій захист як у 2006-11 роках, так і в 2012-19 брали участь Валерія Новодворська, Олександр Литвиненко, Костянтин Боровой, Аркадій Бабченко, Вітаутас Ландсбергіс, Володимир Буковський, Наталія Горбаневська, Сергій Григор'янц, Яків Кротов, Алла Дудаєва та інші. Обидва моїх терміни були рекордними: це були найбільші у пострадянській Росії терміни ув'язнення за цими статтями КК РФ, тобто лише ЗА СЛОВА, за відсутності якої-небудь шкоди або яких-небудь постраждалих від моїх текстів. Своєю різкою ворожістю до чекістського режиму Путіна, який фактично ліквідував права людини у РФ і відновив тоталітаризм, я ніколи не приховував і міняти своє до нього ставлення не бачу жодних підстав. ФСБ вже 20 років зараховує мене у списки своїх найбільш непримиримих ворогів, що декілька разів доводилося до мого відома через неофіційні канали.
Після звільнення 19.9.2019 я жив у Москві на нелегальному становищі, не по місцю прописки. Я розумів, що чекісти на залишать мене у спокої і що єдиний вихід для мене — потрапити на територію України і отримати там політичний притулок. Легальної можливості зробити це у мене не було (наприклад, усі спроби отримати закордонний паспорт у попередні роки блокувалися ФСБ, що дозволяє впевнено говорити про наявність мого прізвища у так званих “стоп-листах” російської прикордонної служби). Саме тому я змушений був нелегально перейти з Білгородської області Росії у Сумську область України і так само нелегально доїхати до Києва.
Немає жодного сумніву, що у протилежному випадку я був би заарештований у Росії навіть швидше, ніж у минулий раз — або за висловлену критику влади, або у результаті якої-небудь провокації, аби мене не можна було вважати політв'язнем і вести кампанію на мій захист.
Тому я прошу політичного притулку в Україні.
I, Stomakhin Boris Vladimirovich, was born on August 24, 1974 in Moscow. Since 1994 I began to publish in various media on political topics. At the turn of the 90s and 2000s I organized a protest in Moscow against the second Russian aggression in Ichkeria. In the first half of the 2000s I tried to establish a political party opposing Putin's regime. In the same period I was published on the Kavkaz Center website; since 2000 I issued newspaper "Radical Politics", in 2005 I founded online newspaper "Resistance".
At the end of 2003, a criminal case was opened against me for spreading Radical Politics in Moscow (at least the fourth since the end of 2000, but the previous ones remained without consequences; on February 13, 2001 a house-check was carried out in my apartment on the first of these cases) under Articles 280 ("Public calls for extremist activity") and 282 ("Incitement of hatred or enmity") of the Criminal Code of the Russian Federation. A new house-check was carried out at my place on April 12, 2004. I was referred for a psychiatric examination; in anticipation of its ordered result, I passed an examination at the Independent Psychiatric Association of Russia, to which the prosecutor's office in charge of my case responded with a search in the office of the IPA (the first in the history of the IPA since 1989). In the summer of 2004 I left for Ukraine and applied for political asylum there. But in the migration department of the Vinnytsia regional administration, where I turned, they refused to review my application on the merits, saying that Russia is a democratic state, there is a court, and I must defend my rights in this court. I was forced to return illegally to Russia, where I lived for 20 months, being on the international search.
On March 21, 2006, I was arrested after being seriously injured while trying to get out of the apartment through the window, and on November 20, 2006, I was sentenced to 5 years in the camps. At the “trial” it was revealed that in 2004 the investigators, who tapped my home phone, had organized a provocation against me (a police agent was sent to buy a “Radical Policy” from me and take a picture of me with a newspaper in hand). I served sentence in medium-security camp "Burepolom" in the Nizhny Novgorod region. I served my term in full and discharged on March 21, 2011.
After my discharge I restored the RP publication and the "Resistance" website, and also continued to write political journalism, commenting on events in Russia and the world from an anti-Putin position. In July 2012, another criminal case was initiated against me under Articles 205.2 (“Justification of terrorism”) and 282 of the Criminal Code of the Russian Federation (subsequently, Article 280 was added). On November 20, 2012 after another many hours of home-search I was arrested. The investigator and operatives were able to get into the apartment only by using a trick (they turned off the Internet and allegedly sent a "master" so that I could open the door).
After a “trial” that lasted 8 months, on April 22, 2014, I was sentenced to 6.5 years in labor camps and sent to the Perm Territory. Among other things the verdict included "justification of the terrorism of the People's Will who killed Alexander II", about the anniversary of whose execution in 1881 there was a note in the "RP". Upon arrival at the maximum-security camp at Vsesvyatskaya station I immediately faced pressure from the administration which was carrying out the corresponding instructions from the Perm FSB department. Almost immediately after my arrival they began to appoint me under absolutely far-fetched pretexts for 15 days in a punitive confinement, then they transferred me to a detachment of "strict conditions of detention", and from there a week later - to a Ward-type Room for 4 months.
In the meantime another criminal investigation was actively carried out in Moscow against me under Article 205.2, initiated by the Moscow FSB in March 2014, when I was already in jail on the previous case. I was accused of writing the text about two explosions in Volgograd at the end of December 2013 in a pre-trial detention facilities and transferring to the outside. In June 2014, the FSB, again fraudulently, entered my apartment where my mother (now-deceased) lived at that time and conducted a new home-search. In December 2014 I was convoyed from the Perm Territory back to Moscow, I was presented hastily whomped up accusation (because my acquaintance, who they wanted to nail on charge at first, managed to leave for Ukraine). On April 20, 2015, the military "court" sentenced me to three years in the camps. Of these only 6 months were added to the previous term (that is, instead of 6.5 years it became 7), since the FSB could not prove my “guilt”, the verdict read: “I transferred it to an unidentified person at an unspecified time by an unidentified method”.
After that I was returned to the camp at Vsesvyatskaya station, where pressure and provocations from the authorities against me continued. From the very moment of my arrival (August 2015) I was again placed in a unit of "strict conditions of detention", in October 2015 - in a Ward-type Room for six months, in February 2016 - in a single Ward-type Room for a year, etc .; all this under absolutely ridiculous and false pretexts. In February-March 2016, all 15 days of the next punishment cell, I went on a hunger strike to protest against the appointment of these 15 days to me under an absolutely false pretext of “breaking the uniform”. When, in September 2016, a little more than three years remained until the end of my term, the camp administration began the process of sending me, as a “persistent violator of the detention regime,” to a covered prison, where, according to the “law” of the Russian Federation, I can be sent for no more than three years.
In December 2017, I arrived at a covered prison in the city of Balashov, Saratov Region. The pressure from the administration there took other forms: I was in a punitive confinement (under the same false pretext of “breaking the uniform”) only once - a week in August 2019, shortly before my discharge, and all this week I was on a hunger strike in protest. The main form of pressure in Balashov was the conduct of searches in my cell every 2-3 days, and in the most humiliating form of my human dignity. So, in 2018, 93 of them were held (!!).
In January 2018, I was awarded in absentia the medal "For Courage", established by the jury of the award "For Journalism as an Act". The reason for the award was the article "Crimea is Ukraine", written in the summer of 2014 in Medvedkovskaya prison in Moscow.
On May 9, 2018, the European Court of Human Rights (ECHR) issued a judgment on the 2007 complaint against my first judgment (2006). It was recognized that the authorities of the Russian Federation, by the verdict of 20.11.2006, violated my right to freedom of expression. As compensation the ECHR ordered the Russian authorities to pay me 12,500 euros. The Ministry of Justice of the Russian Federation has sent me messages at least twice that this amount has been set for payment - however, the payment has not yet been made. Probably, the unspoken reason for this is that Rosfinmonitoring added me back in September 2012 to the so-called “list of extremists and terrorists” (persons included in it are deprived of the opportunity to use any banking services and financial instruments on the territory of the Russian Federation, that is, they are actually doomed to starvation). The lawyers' applications against my 2014 and 2015 sentences were accepted by the ECHR, but have not yet been considered.
Since January 2019, part 1 of Article 282 of the Criminal Code of the Russian Federation has been moved from the Criminal Code to the Administrative Code, so the “court” in Balashov has reduced my term by 2 months. So I was discharged on September 19, 2019.
Valeria Novodvorskaya, Alexander Litvinenko, Konstantin Borovoy, Arkady Babchenko, Vytautas Landsbergis, Vladimir Bukovsky, Natalia Gorbanevskaya, Sergei Grigoryants, Yakov Krotov, Alla Dudaeva and others took part in campaigns in my defense both in 2006-11 and in 2012-19. Both my terms were record-breaking: these were the longest terms of imprisonment in post-Soviet Russia under these articles of the Criminal Code, that is, only FOR WORDS, in the absence of any damage or any victims from my texts. I have never hidden my sharp hostility to Putin's Chekist regime, which actually eliminated human rights in the Russian Federation and restored totalitarianism, and I see no reason to change my attitude towards him. For 20 years the FSB has listed me on the list of its most implacable enemies, which was brought to my attention several times through unofficial channels.
After my deinstitutionalization on 19 September 2019, I lived in Moscow in an illegal position, not at the place of registration. I understood that the Chekists would not leave me alone and that the only way out for me was to get to the territory of Ukraine and get political asylum there. I had no legal opportunity to do this (for example, all attempts to obtain a foreign passport in previous years were blocked by the FSB, which makes it possible to confidently speak about the presence of my name in the so-called “stop lists” of the Russian border service). Therefore, I was forced to illegally move from the Belgorod region of Russia to the Sumy region of Ukraine and also illegally get to Kiev.
There is no doubt that in the opposite case I would have been arrested in Russia even faster than last time - either for criticizing the authorities, or as a result of some provocation, so that I could not be considered a political prisoner and campaign in my defense.
Therefore, I am asking for political asylum in Ukraine.
Ich, Boris Stomakhin wurde am 24. August 1974 in Moskau gebo-ren. Seit 1994 begann ich, eigene Artikel in verschiedenen Medien zu politischen Themen zu publizieren. Um die Wende der 90er und 2000er Jahre organisierte ich in Moskau den Protest gegen den zweiten russischen aggressiven Krieg in Itschke-ria. In der ersten Halfte der 2000er Jahre versuchte ich, eine politische Partei gegen Putin-Regime zu grunden. Im selben Zeitraum habe ich meine Artikel auf der Websi-te von Kavkaz-Center mehrmals veroffentlicht. Seit 2000 publizierte ich die Zeitung „Radikale Politik“, und im Jahre 2005 grundete ich die Online-Zeitung „Widerstand“.
Ende 2003 wurde ein Strafverfahren gegen mich wegen der Verbreitung in Moskau meiner Zeitung „Radikale Politik“ eroffnet. Das war bereits mindestens die 4. Strafsache gegen mich seit Ende 2000, die vorherigen Verfolgun-gen blieben jedoch ohne Konsequenzen; die erste Strafsache wurde gegen mich am 13. Februar 2001 eingeleitet. Jetzt aber wurde in meiner Wohnung die Haussu-chung nach dem Artikel 280 „Offentliche Aufrufe zu extremistischer Aktivitaten“ und dem Artikel 282 „Verfuhrung zum Hass oder zur Feindschaft“ des Strafgesetzbuchs der Russischen Foderation durchgefuhrt. Am 12. April 2004 wurde bei mir die erneu-te Durchsuchung vorgenommen. Ich wurde zur psychiatrischen Begutachtung ange-wiesen. Ich habe bestimmte positive Ergebnisse erwartet, wie von der Staatssicher-heit gefordert wurde. Aus diesem Grund lie? ich meinen psychiatrischen Zustand bei der “Unabhangigen Psychiatrischen Vereinigung Russlands” (IPA) prufen. Darauf antwortete die Staatsanwaltschaft, die fur meine Strafsache zustandig war, mit der Durchsuchung bei der IPA. Das war die erste Durchsuchung in der Geschichte der IPA seit dem Jahre 1989. Im Sommer 2004 reiste ich in die Ukraine aus, um dort po-litisches Asyl zu beantragen. Ich wandte mich mit dieser Angelegenheit an die Migra-tionsabteilung der Regionalverwaltung von Winnyzja, wo mein Asylantrag aber abge-lehnt wurde. Mir wurde dabei gesagt, Russland sei ein demokratischer Staat, es ge-be dort Gerichte, und ich muss meine Rechte vor russischen Gerichten verteidigen. Ich musste illegal nach Russland zuruckkehren, wo ich 20 Monate lang lebte, obwohl ich auf der internationalen Fahndungsliste stand.
Am 21. Marz 2006 wurde ich verhaftet, wobei ich beim Flucht-versuch aus meiner Wohnung uber das Fenster schwere Verletzungen erhielt. Am 20. November 2006 wurde ich zu 5 Jahren im Arbeitserziehungslager (AEL) verur-teilt. Bei der „Gerichtsverhandlung“ stellte sich heraus, dass die Ermittler mein Tele-fon schon seit langem abgehort haben. Im Jahre 2004 haben die Ermittler eine Pro-vokation gegen mich organisiert. Ein Polizeibeamter wurde geschickt, bei mir eine Nummer meiner Zeitung „Radikale Politik“ zu kaufen, und wir wurden mit dieser Zei-tung in der Hand fotografiert. Ich sa? in AEL des allgemeinen Regimes „Burepolom“, Oblast Nischni Nowgorod. Ich verbu?te die gesamte Dauer meiner Haftstrafe und wurde am 21. Marz 2011 freigelassen.
Nach meiner Freilassung stellte ich die Veroffentlichung meiner Zeitung „Radikale Politik“ und meine Website „Widerstand“ wieder her und ich schrieb weiterhin politischen Journalismus, wobei ich alle Ereignisse in Russland und in der Welt immer aus der Position gegen Putin heraus kommentierte. Im Juli 2012 wurde ein weiteres Strafverfahren gegen mich nach dem Artikel 205.2 („Rechtferti-gung des Terrorismus“) und dem Artikel 282 des Strafgesetzbuchs der Russischen Foderation eingeleitet, anschlie?end wurde auch der Artikel 280 hinzugefugt. Am 20. November 2012 wurde ich nach einer weiteren stundenlangen Durchsuchung in eigener Wohnung wieder festgenommen. Der Ermittler und operative Mitarbeiter konnte die Wohnung nur mit einem Trick betreten, sie schalteten das Internet aus und schickten angeblich einen "Reparaturmeister", damit ich die Tur offnen konnte.
Nach einem langen „gerichtlichen“ Prozess, der rund 8 Monate dauerte, wurde ich am 22. April 2014 zu 6,5 Jahren im Arbeitserziehungslager (AEL) verurteilt und in die Region Perm gebracht. Das Urteil enthielt unter anderem „die Rechtfertigung des Terrorismus von Mitgliedern der Geheimgesellschaft „Volkswille“ (Narodowolzen) wegen des Attentates auf den Kaiser Alexander den II.“, da es uber den Jahrestag seiner Hinrichtung im Jahr 1881 eine Notiz in der Zeitung "Radikale Politik" gab. Zu Narodowolzen gehorte unter anderem der alteste Bruder von Wladi-mir Lenin, und Lenin in Russland wird auch bei FSB immer noch hoch verehrt. So-fort nach meiner Ankunft in das Arbeitserziehungslager des strengen Regimes am Bahnhof „Wseswjatskaja“ wurde ich dem personlichen Druck seitens der Lagerver-waltung ausgesetzt, die so die entsprechende Anweisung der Bundesverwaltung fur Staatssicherheit (FSB) in Perm ausfuhrte. Das begann fast unmittelbar nach meiner Ankunft unter absolut weit hergeholten Vorwanden: zunachst erhielt ich 15 Tage in der Strafzelle, dann wurde ich in die Gruppe mit „strengen Haftbedingungen“ verlegt; von dort aus wurde ich erneut verlegt, und ich musste mich in einem speziellen Zel-lenraum fur 4 Monate aufhalten.
Inzwischen wurde in Moskau ein weiteres Strafverfahren gegen mich nach dem Artikel 205.2 des russischen Strafgesetzbuches im Marz 2014 durch Moskauer Bundesgeheimdienst fur Staatssicherheit eingeleitet, als ich bereits im vorherigen Fall im Gefangnis sa?. Ich wurde beschuldigt, dass ich im Untersu-chungsgefangnis den Text uber zwei Explosionen in Wolgograd Ende Dezember 2013 erstellt und in die freie Welt ubergeben habe. Im Juni 2014 hat die russische Staatssicherheit erneut in meine Wohnung betrugerisch eingedrungen, wo damals meine nun gestorbene Mutter wohnte, um dort die neue Durchsuchung zu vorneh-men. Im Dezember 2014 wurde ich aus der Region Perm zuruck nach Moskau per Etappe befordert. Dort sollte mir eine hastig zubereitete Beschuldigung bekannt ge-geben werden; mein Bekannter fur den diese Anklage bestimmt wurde, konnte es rechtzeitig schaffen, in die Ukraine zu fliehen. Am 20. April 2015 wurde ich durch das „Militargericht“ zu drei Jahren im Arbeitserziehungslager verurteilt. Davon wurden insgesamt 6 Monate zur vorherigen Strafe hinzugefugt, so dass aus 6,5 Jahren nun 7 Jahre geworden sind. Meine „Schuld“ konnte die russische Bundesstaatssicherheit allerdings nicht beweisen, so dass in meinem „Urteil“ folgenden Wortlaut zu lesen war: „...er hatte seine Texte einer nicht festgestellten Person zu einer nicht festge-stellten Zeit auf eine nicht festgestellte Art und Weise ubergeben.“
Danach wurde ich in das Arbeitserziehungslager am Bahnhof Wseswjatskaja zuruckgebracht, wo der Druck und die Provokationen der Lagerlei-tung gegen mich fortgesetzt worden sind. Seit dem Zeitpunkt meiner Ankunft (im Au-gust 2015) wurde ich im Oktober 2015 erneut in die Abteilung mit "strengen Haftbe-dingungen" verlegt, das hei?t ich musste mich in einem zelltypischen Raum im Laufe von sechs Monaten aufhalten. Seit dem Februar 2016 sa? ich im gemeinsamen zell-typischen Raum im Laufe eines Jahres. Alle diese Strafen wurden mir unter absolut lacherlichen und falschen Vorwanden angeordnet. Seit dem Februar bis zum Marz 2016 sa? ich wieder 15 Tage in der Strafzelle, wo ich den Hungerstreik hielt, um ge-gen die Anordnung dieser 15 Strafetage gegenuber mir unter dem absolut lugnerisch Vorwand vom „Versto? gegen Kleiderordnung“ zu protestieren. Im September 2016 blieb noch etwas mehr als 3 Jahren bis zum Ende meiner Strafe. Damals begann die Lagerverwaltung den Prozess, um mich wegen vom „hartnackigen Versto? gegen das Haftregime“ in eine spezielle uberdachte Gefangnis fur geschlossenen Vollzug zu schicken, wo man sich nach Vorschriften eines entsprechenden „Gesetzes“ der Russischen Foderation nicht langer als drei Jahre aufhalten konnte, da die Verhalt-nisse der Unterkunft dort wirklich ganz schlimm sind.
Im Dezember 2017 bin ich zum uberdachten Gefangnis der Stadt Balaschow des Gebiets Saratow angekommen. Dort nahm der Druck der Ver-waltung andere Formen an: Ich war nur einmal in der Strafzelle unter dem gleichen lugnerischen Vorwand, die Kleiderordnung zu brechen, und zwar eine Woche im Au-gust 2019, kurz vor meiner Freilassung; diese ganze Woche war ich aus Protest im Hungerstreik. Die am meisten bevorzugte Form des Drucks in Balaschow war, dass meine Zelle alle 2 bis 3 Tage durchgesucht wurde, immer auf die demutigendste Weise, um meine Menschenwurde zu beleidigen. So wurden im Jahre 2018 rund 93 (!!) Durchsuchungen in meiner Zelle durchgefuhrt.
Im Januar 2018 wurde ich mit der Medaille "Fur Mut" in meiner Abwesenheit ausgezeichnet, die von der Jury des Preises "Fur Journalismus als Tat" gegrundet wurde. Als Grund fur diese Auszeichnung diente mein Artikel „Die Krim ist die Ukraine“, den ich im Sommer 2014 im Moskauer Gefangnis „Medwedkowskaja“ geschrieben habe.
Am 9. Mai 2018 traf EGMR die Entscheidung uber meine Be-schwerde aus dem Jahre 2007 gegen mein erstes Urteil (2006). Mit dieser Entschei-dung wurde anerkannt, dass die russischen Behorden im Urteil vom 20.11.2006 mein Recht auf Meinungsfreiheit verletzt haben. Als Entschadigung forderte die EGMR die russischen Behorden auf, mir rund 12.500 Euro auszuzahlen. Das Jus-tizministerium der Russischen Foderation hat mir zweimal die Bescheide zuge-schickt, dieser Betrag sei zur Zahlung festgesetzt, aber mir wurde nach wie vor gar keine Auszahlung geleistet. Der stille Grund dafur sei wahrscheinlich, dass der russi-sche „Bundesdienst fur Finanzkontrolle“ (Rosfinmonitoring) mich bereits im Septem-ber 2012 in die sog. „Extremisten- und Terroristen-Liste“ aufgenommen hat; die dar-in stehenden Personen haben keine Moglichkeit, Finanzinstrumente und Dienstleis-tungen der Bankinstitute im Gebiet der Russische Foderation zu nutzen, was faktisch den Tod vor Hunger bedeutet. Die Beschwerden von Rechtsanwalten gegen meine Urteile 2014 und 2015 befinden sich bei EGMR in Bearbeitung, sie bleiben aber im-mer noch unentschieden.
Da der Teil 1 des Art. 282 des russischen Strafgesetzbuchs seit dem Januar 2019 in das Ordnungswidrigkeitsgesetzbuch der Russischen Foderation ubertragen wurde, hat mir das „Gericht“ in Balaschow meine Strafe um 2 Monate re-duziert. Auf diese Weise wurde ich am 19. September 2019 aus dem Gewahrsam freigelassen.
An Kampagnen fur meine Verteidigung nahmen sowohl in 2006 bis 2011 wie auch in 2011 bis 2019 solche Personlichkeiten des offentlichen Lebens, wie Walerija Nowodworskaja, Alexander Litwinenko, Konstantin Borowoj, Arkadi Babtschenko, Vytautas Landsbergis, Wladimir Bukowski, Natalja Gorbanewskaja, Sergei Grigorjanz, Jakow Krotow, Alla Dudajewa u. v. a. m. teilgenommen. Meine beide Aufenthalte im Knast hatten rekordma?ige Dauer: das waren die langsten Haftstrafen im postsowjetischen Russland nach diesen Artikeln des russischen Strafgesetzbuchs, das hei?t nur FUR WORTER, die keine Schaden oder Beschadig-te wegen meiner Texte herbeigefuhrt hatten. Ich habe meine ausgepragte Feindse-ligkeit gegenuber dem chekistischen Putin-Regime, das die Menschenrechte in der Russischen Foderation praktisch beseitigt und den Totalitarismus wiederhergestellt hat, nie verschwiegen, und ich sehe keinen Grund, meine Einstellung ihm gegenuber zu andern. Seit 20 Jahren stehe ich in der Liste der russischen Bundesstaatssicher-heit (FSB) in Eigenschaft eines der unversohnlichsten Feinde, das wurde mir uber verschiedene nicht amtliche Kanale mehrmals bekannt gemacht.
Nach meiner Freilassung am 19. September 2019 lebte ich ille-gal in Moskau, nicht am Ort meiner Anmeldung. Ich verstand, dass die Chekisten mich nicht in Ruhe lassen und dass der einzige Ausweg daraus fur mich darin be-steht, in das Gebiet der Ukraine zu kommen, um dort politisches Asyl zu bekommen.
Ich hatte keine legalen Varianten, dies anders umzusetzen. Zum Beispiel scheiterten sich alle meine Versuche der vergangenen Jahre, den rus-sischen Reisepass zu erhalten, weil diese Moglichkeit mir durch die Staatssicherheit gesperrt wurde. Somit kann ich mit Sicherheit behaupten, dass meine Daten in den sog. „Stopp-Listen“ fur den russischen Grenzdienst stehen. Aus diesem Grund war ich gezwungen, illegal aus dem Oblast Belgorod in Russland in das Gebiet Sumy in der Ukraine zu gehen und dann ebenso illegal nach Kiew zu gelangen.
Ich habe keinen Zweifel daran, dass ich ansonsten in Russland noch schneller als zum letzten Mal in den Knast gelangen ware, entweder wegen meiner Kritik der russischen Behorden oder wegen einer Provokation, damit ich nicht als politischer Gefangener angesehen werden, und damit man keine Kampagnen fur meine Verteidigung fuhren wurde.
Aus diesem Grund bitte ich um politisches Asyl in der Ukraine.